Вікторія Тимошенко, талановита майстриня петриківського розпису з багаторічним стажем. Сама родом з Петриківки, зараз мешкає в Дніпропетровську, але її петриківські «перформанси» з розпису під’їздів, автомобілів, інтер’єрів та багатьох інших речей добре відомі по всій Україні.
До відкриття персональної онлайн-виставки Вікторії ми поговорили з нею про роль петриківки в її житті, про улюблених майстрів та про те, чому петриківку так важливо популяризувати в цей нелегкий час.
— Як давно Ви займаєтеся петриківським розписом?
Почала малювати з дитинства, мабуть, років з чотирьох. Але спочатку я змальовувала. Біля моєї бабусі Марії була бібліотека і ми з нею ходили брали різні дитячі книжечки, я із задоволенням змальовувала картинки. А моя мама працювала на фабриці «Дружба» майстром з петриківського розпису, тому вдома навіть меблі були прикрашені цим надзвичайно гарним орнаментом. І коли ти знаходишся поміж розмальованих меблів та на стіні висять тарілочки з орнаментом, то закохуєшся в це. На жаль, бабуся не малювала петриківку, але дуже гарно вишивала петриківські квіти на рушниках, я їх і тепер зберігаю. А от моя прабабуся Марфа малювала, кожної весни підмальовувала хату та комин. Це мені мама розповідала. Тож я завжди кажу, що любов до петриківського розпису до мене з материнським молоком потрапила.
— Але в художню школу все ж ходили?
Коли підросла, то пішла до дитячої художньої школи, я з нетерпінням чекала, щоб вступити до неї. Петриківський розпис викладали Бородіна Ніна Вікторівна та Пікуш Марія Іванівна.
— Ви розвиваєтеся тільки як майстер розпису, чи займаєтеся й іншими видами творчості?
Після закінчення школи та ліцею я закінчила Криворізький державний педагогічний університет, художньо-графічний факультет. Тепер маю диплом за спеціальністю «вчитель образотворчого мистецтва, художньої праці, етики та естетики». В університеті ми вивчали всі необхідні предмети, а живопис та графіка були основними предметами. Але коли ти не працюєш самостійно, то результату мало. Звісно, був час коли шукала себе в різних напрямках. Навіть іконописом займалась — отримала благословення від священика. Малювала пейзажі та живописні квіти, але декоративний розпис — це ближче до серця. На мою думку, художник розпису має вивчати живопис та графіку, не дарма їх в дитячих школах починають викладати. А потім, коли уявлення про творчий світ сформоване, людина сама себе находить в чомусь.
Майстриня обирає нестандартні поверхні для розпису — від автомобілів до тканини
— Чи є у Вас улюблені майстри петриківського розпису?
Улюблені майстри є та не один. Наприклад, моя мама Хоменко Валентина Петрівна — вона не тільки підтримує мене, а й на пенсії продовжує творчо розвиватися. Ніжні та клопіткі композиції, маленькі та витончені квіточки… Є на кого рівнятися.
Ганна Самарська — я обожнюю її казкові квіти, особливо соняхи. Маю її книгу та частенько переглядаю її роботи. У захваті від того, як тонко та надзвичайно гарно промальований кожен елемент композиції.
Галина Назаренко — дуже подобаються її композиції з людьми, я вперше побачила таких гарних українців у пані Галини. Подобається, як вона все промальовує «кошачкою» — тонко та ніжно.
— Майстри з Петриківки кажуть, що справжня петриківка є тільки в цьому селищі. Чи можуть бути справжні майстри десь поза межами селища?
Я думаю, що тільки в Петриківці можуть показати та передати ті традиції петриківського розпису, що були раніше та зберігаються теплотою рук петриківських майстрів. Любити петриківський розпис можна і по за межами України, але навчитись його, справжнього, звісно, можна тільки в мальовничому селищі Петриківка.
— Як ставитеся до так званої «рафінованої», «правильної» петриківки?
Свої композиції майже завжди починаю з чистого аркуша, якщо це не люди. Композиції з людьми промальовую. А до так званої «рафінованої» ставлюсь спокійно.
— Скільки Ви часу приділяєте петриківці?
Зараз я майже весь свій час повністю присвячую петриківському розпису. Починаючи з ранку і до вечора я малюю, а ввечері забираю донечку з садочку та займаюся з нею, а коли донька лягає спати, то до опівночі в мене є ще час помалювати.
Розпис шкільного класу
— Яким сюжетам та композиціям віддаєте перевагу?
Я раніше переважно малювала квіткові композиції та композиції з птахами, але зараз мені подобається зображувати людей в петриківських квітах. Сюжети з українцями, наші обряди та свята — це все дуже цікаві теми для картин. І сюжети в моєму житті з’являються по-різному, навіть люди, які трапляються на моєму шляху, мають значення.
— Якими матеріалами створюєте петриківку?
Матеріал, на якому я малюю, буває різний, особливу перевагу не віддаю нічому, головне — малювати з любов’ю. «Кошачка», звісно, — це неймовірний інструмент. Фарби — все-таки гуаш більше, ніж акрил.
— Як ставитесь до чорного фону в розписі?
До чорного фону ставлюсь спокійно, але в роботах намагаюсь його не використовувати. Вподобання — темно-зелений, синій та особливо вишневий.
Петриківка на дереві
— Дайте якісь поради тим, хто хоче навчитися петриківки.
Ніколи не потрібно зупинятися на досягнутому. Людина протягом всього життя навчається. Коли станеш вважати себе найкращим майстром, це зупинить твій розвиток. Тому, мої дорогі, починати треба з себе: зрозуміти, що петриківка — це не просто квіточки, це велике мистецтво. Закохатися в нього. В Петриківці з великим задоволенням навчають всіх охочих. А потім — практика, практика та ще раз практика. Бажаю всім успіху та творчої наснаги!
— Чому сьогодні важливо молоде покоління навчати розпису?
Традиції потрібно зберігати, бо це — наше коріння. А петриківський розпис — це унікальне явище, яке несе в собі тепло поколінь. Я зараз навчаю доньку розпису, їй нещодавно виповнилося 6 років, та намагаюсь передати свою любов до цього мистецтва. В 2013 році в мене з мамою була родинна виставка, на якій моя донька побачила, як це чудово, коли разом з мамою ти приносиш радість людям. І тоді вона вперше сказала: «Я хочу, як ти, бути художницею. І теж так гарно малювати петриківку». І, мабуть, цим все сказано.
Вікторія Тимошенко зі своєю мамою та донькою, на відкритті родинної виставці
— Ваша мистецька акція з розпису під’їзду власного будинку просто «підірвала» Інтернет. Було дуже багато позитивних відгуків та багато хто для себе вперше відкрив петриківку. Розкажіть, як взагалі з’явилася така ідея?
Декілька років тому я прикрасила в гуртожитку коридор, дуже мало хто знав, що це петриківський розпис. Але всі були в захваті, навіть комендант не обурився від такої ініціативи, а з задоволенням розглядала. На своєму будинку хотіла ще три роки тому намалювати. Та переймалася, як сусіди відреагують. Але я отримала велику хвилю приємних відгуків та, звісно, емоцій. Хтось дякував, хтось фотографував, багато мешканців будинку навіть і не знали, що петриківку можна малювати іншими кольорами (не тільки зеленим та червоним). А ще — хотілось підтримати українців в такий нелегкий час, тому й кольори жовто-блакитні, а три птахи (тато, мама та дитина) — це сім’я, найголовніше в житті кожної людини. Тепер мій під’їзд не проминеш.
— Судячи з останніх Ваших розписаних проектів, є велика зацікавлення розписом в архітектурі?
Розпис в архітектурі цікавий мені тим що, це, як персональна виставка, але триває постійно. Він приносить задоволення і ним можуть милуватися тривалий час. Деякі проекти — це моя ініціатива, а деякі, звісно, — замовників. Наприклад, я познайомилась з цікавою жінкою, Наталією, яка вирішила собі на день народження прикрасити багатоповерхівку, в якій вона живе, петриківським розписом. Це цікаво, а головне — нестандартно. Я отримала велике задоволення від розпису та спілкування з Наталією, вона була дуже задоволена. Та мешканці будинку дякували мені та їй особисто.
Рописаний під’їзд в кольорах українського прапору, тут три птахи символізують родину
— Як зробити петриківку ще більш модною та більш поширеною серед народу?
Це складне питання. Ви знаєте, я вважаю, що петриківські майстри роблять все і, мабуть, навіть більше для збереження петриківського розпису. Петриківка не повинна бути модною, це мистецтво, яке повинні знати всі, як в Україні, так і за її межами. І люди повинні сприймати її не тільки як сувеніри, а й як мистецтво, яке передається через покоління. Це історія нашого народу, це душа України. Петриківький розпис потрібно зберігати та передати любов до нього своїм дітям та внукам.
Персональний сайт майстрині: viktoriyatimoshenko.jimdo.com
Виставка в онлайн-галереї: petrykivka.culturalspot.org